ПРО́ЩЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до прости́ти 1. [Міріам:] Він їм простив. Він їм усім простив. А тільки я не прощена зосталась, бо я не можу їм простить за нього (Л. Укр., II, 1951, 120); // про́щено, безос. присудк. сл. Кожен з нас несе гріх за собою… Чого ж одному прощено,.. а мені нема ні забуття, ні спокути? (Мирний, І, 1949, 391); Бандити знищені, бо таким виродкам і злочинцям не може бути пощади. А ось інших, які щиро визнали свою провину перед народом і державою, прощено (Мельн., Коли кров.., 1960, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 355.