ПРОЩІ́ЛИНА, и, ж.
1. Вузьке міжгір’я в горах; ущелина. Тут [у горах Казахстану] не побачиш води цілими тижнями, а коли нападеш на неї, вона.. проритими нею вузенькими рівчачками зникає в прощілинах гір… (Досв., Гюлле, 1961, 150).
2. Вузька щілина, тріщина в чому-небудь. Невдоволено чвиркнув [парубок] крізь прощілину в зубах (Логв., Давні рани, 1961, 140); Чужинець миттю підвівся, навшпиньках підійшов до дверей, уважно зазираючи в їхні прощілини (Досв., Гюлле, 1961, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 355.