ПРОІРЖА́ВІЛИЙ, ПРОРЖАВІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до проіржа́віти, проржаві́ти. Як по фронтових дорогах, пройшли тут попереду будівників сапери, виймаючи з землі проіржавілі міни, важкі авіабомби та цілі звалища артилерійських снарядів (Гончар, Тронка, 1963, 285); Спис проржавілий на кухні За рожен вертівсь раз в тиждень, Бо раз в тиждень штуку м’яса Для господаря пекли (Фр., XII, 1953, 109); Голос був хрипкий, схожий на хлюпання проржавілих ринв (Панч, На калин. мості, 1965, 117).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 187.