ПРОЇЖДЖА́ЮЧИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. теп. ч. до проїжджа́ти1 1, 2. [Шинкар:] Не забудь два чайника заварить, один для нас, другий, котрий більший, для проїжджаючих мужиків (Кроп., II, 1958, 499); Він розглядався безтурботно на всі боки, пив ясну воду з зелених криниць при дорозі, черпаючи її пригорщами, а потім весело вимахував пілоткою проїжджаючим дівчатам-пекарям (Гончар, III, 1959, 16).
2. у знач. ім. проїжджа́ючий, чого, ч.; проїжджа́юча, чої, ж. Те саме, що прої́жджий 2. Кинувся хлопець миттю доганяти: біжить та гука на проїжджаючого, щоб підождав (Україна.., І, 1960, 19); Стоять при дорозі женці, приклавши до очей долоні, витирають рукавами піт, пильно вдивляються в проїжджаючих… (Тют., Вир, 1964, 182).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 189.