ПРОЇ́ЗДКА1, и, ж., заст. Прогулянка (звичайно верхи на коні). — Я люблю прудку проїздку, так щоб коні летіли, як птиці, щоб аж дух забивало, — сказала Ватя (Н.-Лев., IV, 1956, 105); Була [Маня] хора, цілий тиждень пролежала. Зігрілась — як пояснила пані Обринська — одною проїздкою верхом (Коб., III, 1956, 56).
ПРОЇ́ЗДКА2, и, ж. Дія за знач. прої́здити, проїжджа́ти, прої́жджувати 1. У темних товарних вагонах об поміст лунко били копитами заколисані коні, що давно вже не торкалися землі. Лец-Отаманів вирішив завтра обов’язково розвантажити їх і зробити проїздку (Панч, І, 1956, 203).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 190.