ПРУДКИ́Й, а́, е́.
1. Який має велику швидкість, прискорений темп (про рух, дію і т. ін.); стрімкий. — Ой, ступай, ступай, гнідий коню, Прудкою ступою (Укр.. думи.., 1955, 152); Від прудкої ходи Остапові зробилося душно (Коцюб., І, 1955, 340); Його повів геройства клич принадний, Берло і меч, і біг прудкий коліс (Зеров, Вибр., 1966, 77); Прудкий танок; // Який здійснюється швидко, раптово. Зашморг ухопив його за шию, і вояк другим прудким рухом затягнув вузол (Фр., II, 1950, 263); Вже над лугами [каченята]. Але і там, у прудкім віражі, йшли у парі, рядком (Гончар, Циклон, 1970, 55); // Який дуже швидко рухається, переміщується, летить, тече і т. ін. у просторі. Прудка ріка береги розмиває (Укр.. присл.., 1955, 260); Я дивилась на ті бездимні села італьянські [італійські].., — і слово «чужина» бриніло в думці за кожним стуком поїзда прудкого (Л. Укр., І, 1951, 234); Візьмеш і коней дванадцять баских. Чистих арабських, як стріли, прудких (Крим., Вибр., 1965, 134); Вже срібляться зграйки стругів у прудкій студеній воді (Ільч., Вибр., 1948, 40); Око Рубана приковує прудкий вогник і димок, що швидко пересувається до млина (Шиян, Баланда, 1957, 110); // Належний тому, хто швидко бігає, літає. — Добре вам бігати, коли в вас ноги проворні та прудкі (Н.-Лев., III, 1956, 88); Перелітала [пташина] найвищії гори, — Мала крильцята прудкі (Л. Укр., І, 1951, 61); Виручили його на цей раз прудкі ноги. Втік (Цюпа, Назустріч.., 1958, 348); * Образно. — Погані вісті мають прудкі ноги (Чаб., Балкан. весна, 1960, 35); // перен. Який виникає раптово, відразу. Прудкі несподівані радощі такеньки усіх обхопили, що у голові закрутилося (Вовчок, І, 1955, 298); // перен. Який швидко поширюється, розповсюджується, далеко сягає. Мого прудкого слова Не затримає темниця, Полетить воно по світі, Наче тая віща птиця (Л. Укр., І, 1951, 385).
2. розм. Який відзначається швидкими, зграбними рухами (про людей і тварин); меткий, проворний. А що то за дівка була! Білявенька, моторненька, швидка, прудка (Кв.-Осн., II, 1956, 423); Нехай тілько нападе [гадюка]! А коли не одіб’ємось, то невже не втечемо? Невже вона така прудка?.. (Мирний, IV, 1955, 12); Килигея вже ждали кілька місцевих жителів: похмурі рибалки в зюйдвестках та гарячковитий фронтовик на дерев’янці, жвавий, прудкий, — хвилини не міг встояти на місці (Гончар, II, 1959, 46); Почала [чайка] літати вище, падала до води далі від катера, а над матросами кружляла вгорі, прудка і недосяжна (Кучер, Прощай.., 1957, 3); // також до чого, на що. Спритний, здібний до чогось. Любив [пан Мигуцький], коли був хлоп здоровий, Прудкий до праці і розмови, До танців, сміхів і пісень (Фр., X, 1954, 273); Я завсіди був прудкий на всяку постанову та й не гаявся ніколи виконати її (Март., Тв., 1954, 205); Меткий, прудкий і на пригоди ласий, Ще юнаком він кинув батьків двір (Зеров, Вибр., 1966, 37); Командує цим полком прудкий та грізний таджик-академік Самієв (Гончар, III, 1959, 404); // Належний кому-небудь меткому, проворному, спритному. Отаман.. скоса глянув на дрібненького Корчаку з прудкими злодійськими очима (Н.-Лев., II, 1956, 222); У телеграфістів швидкі руки. Такі самі.. прудкі руки на телефонній станції (Довж., І, 1958, 53); * Образно. — До чого ж народ тепер до знання велику потугу має! До всього прудка думка доходить (Коп., Навколо полум’я, 1961, 5); // перев. несхвальна. Схильний до поспіху, нетерплячий. — Не дуже!.. не скачи так! Ач, який прудкий! давай лиш гроші (Мирний, II, 1954, 197); [Голос єфрейтора:] Відчиняй!.. [Паша:] Стривай, який прудкий. Дай одягнутись! (Дмит., Драм. тв., 1958, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 359.