ПРЯ́СТИ1, пряду́, пряде́ш, недок., перех. і без додатка. Скручуючи волокна коноплі, льону і т. ін., робити безперервну тонку нитку, пряжу. — Там пряжу прядуть та тчуть, там — одежу всяку шиють (Мирний, IV, 1955, 330); Гелена сидить на низькому різьбленому стільці і пряде пурпурну вовну на золотій кужілці (Л. Укр., II, 1951, 248); Прядуть на прядках молодиці й дівчата, баби на веретенах (Головко, II, 1957, 89); * Образно. Присутність Жадана не давала влягтися розбурканим думкам, і вони продовжували прясти свою потаємну, ще в цеху розпочату, пряжу (Баш, На.. дорозі, 1967, 140); // на що. Виготовляти пряжу для певної тканини. — Чи довго твоя небога ростиме та на хустки прястиме? (Барв., Опов.., 1902, 88); Тут жінка забажа льону, щоб на сорочки прясти (Кв.-Осн., II, 1956, 9).
◊ На оста́нню пря́сти — бути близьким до смерті. Дивиться [Губрій], аж його дочка поблідла, мов рутонька в’яла: зомліла, мов на останню пряде (Барв., Опов.., 1902, 465); То́нко (на тонку́) пря́сти — хитрувати. — Тонко ж ти прядеш, голубе, коли на позичені гроші такі коні купуєш (Коцюб., І, 1955, 303); До прикладу я хочу так сказати: — Де треба настрашить, там нічого в кутку, Як кажуть, прясти на тонку І теревені розпускати (Гл., Вибр., 1957, 127).
ПРЯ́СТИ2, пряду́, пряде́ш, недок., чим, розм. Ворушити, перебирати (ногами, лапами і т. ін.). Кінь його баский вже гривою пряде (Бажан, Вибр., 1940, 41); Погляньте, муха вже гріється на сонечку, ще млява, неповоротка, але вже пряде лапками, гладить ними себе по черевцю (Коп., Як вони.., 1961, 6); Он глянь — перекинувсь [жук], ногами пряде. Але якось виплив і став на тверде (Тич., III, 1947, 78); Злякані коні нервово пряли вухами, прислухаючись до вовчих голосів (Тулуб, В степу.., 1964, 9).
◊ Пря́сти очи́ма див. о́ко1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 371.