Що oзначає слово - "прізвище"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ПРІ́ЗВИЩЕ, а, с.

1. Найменування особи, набуте при народженні або вступі в шлюб, що передається від покоління до покоління і вказує на спорідненість. «А як тебе зовуть? Я не знаю». «Яремою». «А прізвище?» «Прізвища немає!» (Шевч., І, 1963, 111); З ними прийшов і писар, по прізвищу Попович, дуже розумний і письменний (Стор., І, 1957, 251); За шоферами поставили тракториста Серьогу, на прізвище Півень (Ю. Янов., І, 1954, 63); Прізвища в них здебільшого лісові: Завовченко, Кізка, Ясен, Горленко, Кречет, Берестенко, Дубок (Крот., Сини.., 1948, 13); Повертаю за ріг і прямую дворищем.. Раптом чую, як хтось гукає мене на прізвище (Кол., На фронті.., 1959, 26).

Під прі́звищем кого, чиїм; Під чужи́м прі́звищем — під найменуванням, прийнятим замість родового найменування. Головний отаман.. пояснив, що він їде до Угорщини під прізвищем Степана Могили (Стельмах, II, 1962, 358); Відбувши строк, Тадик виходить із тюрми двадцятичотирьохрічним вовком, перестає красти і під чужим прізвищем із наганом у кишені простує до рідних берегів (Тют., Вир, 1964, 418).

2. Те саме, що прі́звисько 1. Мачуха ніколи не згадувала її ймення, а вживала яке-небудь прізвище. Прізвищ же тих мала дівчина без ліку, без кінця (Л. Янов., І, 1959, 322); Прізвище «Фабрична» так вкоренилося, що справжнє прізвище навіть забулося (Еллан, ІІ, 1958, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 108.