ПРІ́ОР, а, ч.
1. У католицькій церкві — настоятель чоловічого монастиря; за раннього середньовіччя — помічник абата.
2. Другий після великого магістра (гросмейстера) сановник у духовно-лицарських орденах і масонських ложах.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 108.