ПСИХІЧНОХВО́РИЙ, а, е.
1. Який має хвору психіку. Тільки психічнохвора людина може в приступі шаленого гніву або лютості справді нічого не усвідомлювати і згодом не пам’ятати того, що вона в цей час зробила (Психол., 1956, 153).
2. у знач. ім. психічнохво́рий, рого, ч.; психічнохво́ра, рої, ж. Людина з хворою психікою. Хоч він був медиком, психічнохворі завжди справляли на нього гнітюче враження (Дмит., Наречена, 1959, 21); Перший серед відомих нам закладів для психічнохворих було відкрито в 854 році в Каїрі (Знання.., 8, 1966, 4); Будинки для божевільних, як тоді називалися лікарні для психічнохворих, перебували в катастрофічному стані (Матеріали.. охор. здоров’я.., 1957, 72).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 374.