ПУ́ГАТИ, ає, недок., рідко. Кричати (про пугача або сича). Коли над хатою пугає пугач або сич — біду віщує, й найпаче пожежу (Номис, 1864, № 13405); І пугач пуга, і сова З-під стріхи в поле вилітає (Шевч., II, 1963, 32); На даху Комашиної хати по ночах пугав сич (Чорн., Визвол. земля, 1959, 234).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 384.