ПУЖНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех., розм., рідко. Однокр. до пужа́ти. Він не вірив ніяким шепотам та наговорам; ..ніколи не покличе ніякої баби, а яка й сама прийде, то так пужне, що та мерщій навтікача (Дн. Чайка, Тв., 1960, 30); На курінь сіла сорока.. Дядько Семен пужнув її (Коп., Як вони.., 1948, 69).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 385.