ПУ́ЗО, а, с., розм. Великий, товстий живіт. Хівря.. не терпіла того Ігнася з великим пузом і маленьким, сіреньким личком (Григ., Вибр., 1959, 110); // фам. Живіт взагалі. Ансула в ад послав [Еней] по раки, А Луку пузо розплатав (Котл., І, 1952, 260); — Дозвольте запитати, ви з-за Волги на Україну поїздом їхали? — То що?.. Поїздом. — А я… на пузі повз, — сказав сержант (Гончар, III, 1959, 9); — В нашого брата мозолів густо, а в пузі пусто! (Панч, Синів.., 1959, 70).
◊ Від пу́за ї́сти (годува́ти і т. ін.), фам. — досхочу їсти (годувати і т. ін.). — Заробив — їж од пуза, а не заробив — тоді що ж? Тоді, хлопчику, раз хліба, два рази борщику… (Кучер, Трудна любов, 1960, 405); — На фронт би швидше. Там хоч годуватимуть від пуза, — висловлював він заповітну думку (Тют., Вир, 1964, 340).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 386.