ПУ́КАВКА, ПУ́КАЛКА, и, ж.
1. Вид дитячої забавки, з якої стріляють. Золотий ранок, ясне сонце, буйні бур’яни, де ми майструємо будку,.. пукавки, луки… (Вас., IV, 1960, 13); Дві худенькі ручки притискають до грудей пукалку з бузини (Коцюб., II, 1955, 258); Стріляв [Олекса]! Та ще й як стріляв. Починалося, як і у всіх майбутніх мисливців, з бузинової пукалки (Вишня, II, 1956, 258); // перен., ірон., жарт. Вогнепальна зброя (перев. поганої якості). — Оце бачиш пукавку? — труснув Панас заржавілою рушницею (Тют., Вир, 1964, 336); — Може, візьмеш.. оцю пукалку? — і він поплескав по кишені, в якій вимальовувались обриси нагана (Речм., Весн. грози, 1961, 120).
2. заст. Хлопавка. Округ ялинки танцювали, гацали та гралися діти..; вони рвали золоті пукавки й виймали звідти ціле убрання з різнобарвного тонкого паперу (Григ., Вибр., 1959, 417).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 386.