ПУ́ЛЬПА, и, ж.
1. анат. М’яка сполучна тканина, пронизана нервовими закінченнями, лімфатичними й кровоносними судинами, що заповнює порожнину зуба; // М’якуш селезінки.
2. техн. Суміш твердих частинок з рідиною (вода й грунт, вода й корисні копалини). Видобути «чорне золото» у вигляді пульпи — суміші вугілля з водою — лише половина справи. Необхідно його ще підняти на поверхню (Наука.., 12, 1962, 54); В трубах з шумом неслася невидима пульпа; інколи, гуркочучи, котився камінь, інколи щось усередині злобно дряпалось об залізо (Жур., Опов., 1956, 106).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 387.