ПУ́НДИК, а, ч.
1. Рід печива або пиріжків. Латин по царському звичаю Енею дари одрядив: ..Горіхів київських смажених, Полтавських пундиків пряжених І гусячих п’ять кіп яєць (Котл., І, 1952, 174); Бабуся поставила на стіл пахучі рожеві пундики, що аж кипіли в маслі (Збан., Мор. чайка, 1959, 91).
2. перев. мн., розм. Смачна їжа, ласоші. — Ото великі пани понаїздили в Вільшаницю! Як забагатієте, тоді будете їсти пундики (Н.-Лев., III, 1956, 199); — Іди, іди та постав нам мерщій на стіл усе, що є! — гукав Бульба услід жінці. Нам не треба пампушок, медяників.. та всяких там пундиків! (Довж., І, 1958, 219).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 388.