ПУ́НКТИК, а, ч.
1. Зменш.-пестл. до пункт 1, 2.
2. жарт. Те саме, що пункт 4. [Марина Петрівна:] Ти й досі не віриш, що я можу цікавитися твоїми справами. [Безкоровайний:] Це моя манія недовір’я. Мій пунктик (Мур., Радісний берег, 1961, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 389.