ПУСТЕ́ЛЯ, і, ж.
1. Великий (звич. посушливий) простір з бідною рослинністю або позбавлений рослинності. Велика.. площа в околиці Мемфіса; на заході вона переходить у справжню пустелю, піскувату, повиту сухим маревом, тремтячим від спеки (Л. Укр., II, 1951, 242); То був страшний вітер-суховій.. Він мчав з пекучих піщаних пустель (Ів., Вел. очі, 1956, 111); Ми разом будемо змагатися і йти,.. Серед пустелі сад насаджувать зелений (Рильський, І, 1960, 274); * У порівн. [Морж:] А в моїй душі, немов у пустелі, — і росинки немає… (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 57); // перен. Великий, безмежний простір чого-небудь, позбавлений ознак життя. Тепер ми знову над морем і знову наші очі бродять по синій пустелі (Коцюб., II, 1955, 419); Стелилася на всі боки одноманітна біла пустеля (Гур., Друзі.., 1959, 19); Через хижацький промисел у північних морях майже повністю зникли гренландські кити, а деякі багаті раніше на рибу райони перетворилися на мертву водну пустелю (Наука.., 7, 1970, 22).
∆ Зо́ни пусте́ль — природні зони помірного, субтропічного й тропічного поясів, що утворюються в умовах дуже посушливого клімату.
2. Відлюдне місце, ненаселена або малонаселена місцевість. Як живо у мою ти вкарбував уяву Смутного вигнання пустелю неласкаву, Похмурий неба схил, нетанучі сніги І коротко теплом розцвічені луги (Зеров, Вибр., 1966, 391); — Мешканці кинулися в газосховища, в підвали, в льохи. Але було вже пізно. За добу місто стало пустелею (Донч., II, 1956, 209).
◊ Глас вопію́щого в пусте́лі — те саме, що Глас вопію́щого в пусти́ні (див. глас).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 397.