ПУ́СТИНЬ, і, ж., заст.
1. Відлюдне місце, де жив пустельник. Начитався піп удовий, Як святії жили, Як то вони по пустинях Господа молили… (Рудан., Тв., 1959, 184).
2. Невеликий монастир у відлюдній місцевості.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 399.