ПУСТОТЛИ́ВО. Присл. до пустотли́вий. Коли вони ближче зійшлися з Брянським, Черниш нагадав йому про цей епізод, про те, як вони пустотливо ковзались по траві… (Гончар, III, 1959, 67); Нестримно й пустотливо сміялася [Доротті], немов аж кокетуючи (Ле, В снопі.., 1960, 207); * Образно. Річечка дзюркотіла на крем’янистих перекатах, пустотливо вигиналася то в один, то в другий бік (Загреб., Європа 45, 1959, 98).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 402.