ПУСТОЦВІ́Т, у, ч. Цвіт, який не дає плодів. З двох тисяч вирощених щеп я відібрав лише сорок благородних. Повикидав дармоїдів, таких, що дають пустоцвіт, бояться морозу, хвороб (Горд., Цвіти.., 1951, 11); Кожен садівник зацікавлений, щоб не було пустоцвіту, щоб черва не поїла пелюстків, щоб люди відчули насолоду від плодів його праці (Літ. Укр., 15.VI 1962, 3); * Образно. Мистецтво.., відірване від народного грунту, — може давати лише пустоцвіт, хоч часом і красивий (Рильський, IX, 1962, 173); // перен. Людина, яка не приносить користі суспільству, не виправдовує покладених на неї надій. Без роботи над собою дуже легко стати пустоцвітом і одцвісти безповоротно (Тич., III, 1957, 452); Бездарний, але пронозливий, не дуже розумний, але хитрий, як лис, — цей учений пустоцвіт настійно мостив підмурок для вченої кар’єри своєї (Вол., Місячне срібло, 1961, 37).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 402.