ПУСТУ́ХА, и, ж. Те саме, що пусту́нка. Воєвода говорив, дивлячись тільки собі під ноги. Здавалося, що мислі ці прийшли йому давно, та розгубив він їх і зараз старанно визбирує, як скарана пустуха намисто (Ле, Україна, 1940, 106); * Образно. Інколи вгорі пробігала білочка.. Герман [собака] спинявся і до хрипоти гавкав на малу лісову пустуху (Збан., Ліс. красуня, 1955, 38).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 403.