ПУСТІ́ТИ, і́є, недок. Те саме, що порожні́ти. Поле їх рік в рік гіршіє [гіршає], пустіє, Хоч орють і полють не гірше від всіх (Фр., X, 1954, 178); Двір помалу пустів. Лишились тільки обрані — Прокіп, Гуща й Мажуга (Коцюб., II, 1955, 83); Пустіє, безлюдніє вулиця — вулиця Вільної Академії (Гончар, Людина.., 1960, 52); Місця пустіють за столом: Не всі з шляхів приходять гості (Стельмах, V, 1963, 142); * Образно. Життя моє з дня на день пустіло і глухло і не було мені нічого одрадного для душі (Мирний, V, 1955, 346); // безос. Спорожнилась Ганнина скриня. Пустіє і в коморі, і на дворі (Н.-Лев., І, 1956, 101); Гомін, а за ним і музики стихають, на майдані пустіє (Вас., І, 1959, 210).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 400.