ПУТІ́ВЕЦЬ, вця, ч. Польова дорога. Іду, аж подивлюсь перед себе: сидять на дорозі аж дванадцять вовків… Сидять рядком по путівцю, наче ждуть мене (Барв., Опов.., 1902, 443); Фашистські льотчики нещадно обстрілювали дороги. Тому біженці йшли не по шосе, а здебільшого путівцями (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 393); У кількох кілометрах до райцентру Хачмас від шосе круто забирає до моря вибоїстий путівець (Наука.., 8, 1967, 28).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 403.