ПУХИ́Р, я́, ч.
1. Наповнений рідиною кулястий виступ на поверхні шкіри або слизових оболонок, що виникає при опіках, потертості та при деяких захворюваннях. Парубок показав долоні. Вони були такі порепані та в пухирях (Тесл., З книги життя, 1949, 4); Одежа на них пообгоріла, взуття попеклося, на руках знялися пухирі (Кучер, Чорноморці, 1956, 401); Клята кропива немилосердно жалила руки, і вони взялися пекучими пухирями (Донч., II, 1956, 521); На тілі дитини.. з’являються окремі червоні округлі плями; на них внаслідок відшаровування епідермісу дуже швидко утворюється характерний пухир (Хвор. дит. віку, 1955, 39); * Образно. Розмашистим кроком хлопець виходить на околицю Дрогобича. Капелюх на потилиці,.. вузькі, з пухирями на колінах, штани, босий (Кол., Терен.., 1959, 35); * У порівн. — А ти розкажи. Полегшає. Горе, як пухир: розріж — і минеться, — тепло відгукнувся Омелько (Тулуб, Людолови, II, 1957, 87).
2. Те саме, що пузи́р 1. Казан запарував, на воді бульбилась темно-іржава піна. З одного боку заплигали прозорі гарячі пухирі (Збан., Над Десною, 1951, 31); Серед озера — плеса, де скидаються щуки, «як ночви», де пускають пухирі золотаві карасі (Вишня, Весна.., 1949, 137); * У порівн. Дирижабль сплив угору, як великий білий пухир (Трубл., Хатина.., 1934, 16).
3. Те саме, що міху́р 1. Одно-однісіньке зеренце шроту попало.. в нутро, але не прошибло пухиря; риба дуріла з болю, але не швидко мусила подохнути (Фр., III, 1950, 12); Він мовчки розшморгнув жовту, з свинячого пухиря калитку (Стельмах, І, 1962, 321); Він саме лікувався від каменів у жовчному пухирі на невеличкому курорті (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 594); * У порівн. Його вражений гонор роздувався, наче пухир глибоководної риби, яку витягли на поверхню (Жур., Вечір.., 1958, 110).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 407.