ПІВДИТЯ́ЧИЙ, а, е, рідко. Те саме, що напівдитя́чий. Ні сила всевладна життєвої змови, Ні всепереможні потоки часу Не владні згасити твоєї розмови, Ні вбити твою півдитячу красу (Перв., II, 1958, 330); Просте личко у хустині білій, Тоненькі руки, злото довгих вій І голос, півдитячий і несмілий, Пронеслись тінню у душі моїй (Рильський, І, 1960, 135).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 379.