ПІВКО́ПИ, невідм., ж.
1. Половина копи як одиниця лічби кого-, чого-небудь. Мене обминула купка парубків; прибігло з півкопи дівчат: «Добривечір!» — «Добривечір!» (Вовчок, VI, 1956, 229); Сього року, мабуть, зовсім здуріла [Палажка]: захопила мою різу та й вижала аж півкопи (Н.-Лев., II, 1956, 7); Вже високо на гарбі бачиш латиша, що старанно вкладає снопи, бачиш сибіряків, що подають йому, нанизуючи на вила, одразу ледве не по півкопи (Гончар, II, 1959, 366).
2. заст. Одиниця лічби грошей, що дорівнювала двадцяти п’яти копійкам. Еней кричить, що «я Нептуну Півкопи грошей в руку суну, Аби на морі штурм утих» (Котл., І, 1952, 68); — Украв, украв... — обурено твердив карнаухий. — У мене було півкопи мідяками та два золотих сріблом (Добр., Очак. розмир, 1965, 68).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 381.