ПІ́ВНИК1, а, ч.
1. Зменш.-пестл. до пі́вень. Коли це біжить лисичка. — Півнику-братику, відчини! (Укр.. казки, 1951, 43); — Ой півнику-когутику, який ти молодець! (Забіла, Веселим малюкам, 1959, 169); // Молодий півень. Маненькі курчатка часто дзьобали носиками, а задерикуваті півники підскакували мало не до рук дівчини (Хотк., І, 1966, 103); В сінях неждано надламаними голосами заспівали молоді півники (Стельмах, II, 1962, 150); * У порівн. Співають у нас кури й співають. Злітає з сідла котра, або оце доріжкою йде, зупиниться, витягне шию і, неначе півник який молоденький: кукуріку! (Тесл., З книги життя, 1949, 80); // Іграшка, цукерка, візерунок, прикраса і т. ін., зроблені у вигляді такого птаха. Березовий півник стояв на воротях, — Ще дід його ставив! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 162); Я торкнувсь до полотенця в півниках рясних (Мал., Звенигора, 1959, 170).
Іти́ (ходи́ти, виступа́ти і т. ін.) пі́вником — рухатися, набравши хороброго, бадьорого, іноді зверхнього вигляду (звичайно про молоду людину, дитину). Серед другокласників ходив півником та козирився Володько Гречаний — білявий, кирпатий хлопчина (Зар., Світло, 1961, 4); Пуска́ти (пусти́ти, лови́ти, злови́ти) пі́вника — те саме, що Пуска́ти (пусти́ти, лови́ти, злови́ти) пі́вня (див. пі́вень). — Брехня! — скрикнув Михайлик, аж півника пустив своїм хлоп’ячим басом (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 363); Його вихолощений голосок пустив хрипкого дитячого півника (Смолич, І, 1947, 106).
2. перен., розм. Про задерикувату й запальну молоду людину, дитину. — Півники, півники дзьобаті, — почувся його тихий голос саме тоді, коли Марат досяг найпатетичніших висот. — Може, досить мітингувати? (Жур., Нам тоді.., 1968, 8).
ПІ́ВНИК2 див. пі́вники.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 383.