ПІДБИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПІДБИ́ТИСЯ, підіб’ю́ся, підіб’є́шся, док., розм.
1. Рухаючись у повітрі, підійматися вгору. Як підбився сизий голубочок Угору високо, Та зострівся сизий голубочок З буйними вітрами (Чуб., V, 1874, 24); Курява підбилася вгору, мов хмара (Н.-Лев., IV, 1956, 53); // Сунутися, переміщуватися вгору, спереду назад. Жовта, аж чорна, сиділа вона на полу, підобгавши ноги й згорнувши руки; ..очіпок, підбившись угору, посунувся набік (Мирний, III, 1954, 11); // Віддалятися від обрію (про сонце, місяць). Було ще рано.. Сонечко підбивалось угору (Вовчок, І, 1955, 164); Місяць, що підбився високо над обрієм, освітлював спереду силует провідника (Досв., Гюлле, 1961, 142); // перен. Виростати. Радісно йому розкривати землянеє лоно, щоб кинути в його золотеє зерно… Кидає, сіє, і от уже сходи зеленіють, от підбиваються вгору, колос викидають… (Гр., II, 1963, 455); // безос., перен. Наближатися до якої-небудь часової межі. Отож виходить, що вже під тридцять літ підбивається, як ходить Макар Онисимович у головах, і весь цей час ходить він у передовиках (Вишня, II, 1956, 15).
2. тільки док. Стомлюватися, знесилюватися від довгого ходіння, тривалої їзди в сідлі і т. ін. [Козачук (помічає, що Мар’яна кульгає):] Підбилася, Мар’яночко? (Мокр., П’єси, 1959, 29); Пан офіцер в сідлі за довгий шлях, мабуть, підбився і в руках вів коня (Чорн., Визвол. земля, 1959, 132); Воли, підбившись по кам’янистій дорозі, понуро шкутильгали (Гончар, III, 1959, 14); Одбилась од гурту лелека, — натомлені крила підбились (Тер., Щедра земля, 1956, 76); // у сполуч. із сл. ноги. Натруджувати, розбивати довгим ходінням. Вже і ноги геть підбились (звісно, вік не парубочий) (Гур., Друзі.., 1959, 11); Блідим і ще більш схудлим повернувся Петру додому. Його хворі ноги підбилися, а з черевиків виглядало клоччя (Чаб., Балкан. весна, 1960, 65); // перен. Змінюватися від довгих літ життя; старіти, дряхліти. В Лимаря тільки борода довша стала. А так майже й не змінився. А от батько підбився… (Коп., Лейтенанти, 1947, 172).
3. під кого, до кого. Здобувати прихильність, запобігати ласки, знаходити підхід, добиваючись чого-небудь. Уже Вулкан розм’як, як кваша, Венера те собі на ус; За діло, ну! — бере, бач, наша! Тепер під його підоб’юсь [підіб’юсь] (Котл., І, 1952, 207); — Отто вже, мабуть, був у попа, та, мабуть, там і обідав; бо вже ті попівни, хоч до кого, так підіб’ються (Кв.-Осн., II, 1956, 164).
4. тільки недок. Пас. до підбива́ти. На студії не було засідань творчого активу, скажімо, членів редколегії із сценаристами, редакторами, де б підбивалися підсумки роботи бодай одного року, де б висувалися нові завдання (Довж., III, 1960, 236).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 396.