ПІДБОРІ́ДДЯ, я, с.
1. Виступ нижньої частини обличчя, утворюваний щелепою. Кирпатий, круглий, як картопля, ніс, коротке лице, чорні брови й блискучі, круглі, як терен, очі, гостре маленьке підборіддя, — все в йому виявляло чоловіка швидкого, проворного (Н.-Лев., II, 1956, 216); Глянувши на нього, Іван Залізняк зразу згадав Любов Максимівну, у неї таке ж батьківське, роздвоєне підборіддя (Собко, Звич. життя, 1957, 18).
2. Те саме, що підго́рля 2. Голова росла йому просто з грудей, а замість шиї було троє підборідь, м’яких і ніжних (Мик., II, 1957, 248).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 400.