ПІДБРЕ́ХАЧ, а, ч., розм. Той, хто бреше (у 1 знач.), допомагає брехати. [Феська:] Ах ти, підбрехачу! Ах ти, гольтіпако! Та почекай же ти, навчу я тебе, як мому [моєму] чоловікові брехню завдавати! (Фр., IX, 1952, 391); *У порівн. Ілько у нас завжди в усьому ватажком був.. А Петрусь то так, як підбрехач у нього, в усьому хоче наслідувати (Ів., Таємниця, 1959, 106); // етн. Другий сват в обряді сватання. — Іди зо мною підбрехачем за Пархома до Хіврі (Кв.-Осн., II, 1956, 488).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 400.