ПІДВ’Я́ЗАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до підв’яза́ти. Дядько пригорщами брав з підв’язаного до шиї лантуха овес і сіяв його, не перестаючи бубоніти (Томч., Жменяки, 1964, 43); Сад за огорожею вражав чистотою незвичайною. Все тут було скопане, прополене, висмикане, полите, підв’язане (Сенч., На Бат. горі, 1960, 22); Робітник був в обірваній, не раз латаній ватянці, дірявих чоботях з підв’язаними мотузком підошвами (Сміл., Сашко, 1954, 217); Ой я свого чоловіка нарядила паном: сорочечка по коліна, підв’язана валом (Номис, 1864, № 12551).
2. у знач. прикм. Закріплений, зав’язаний з якоюсь метою. Сірий коник Кавалер із куцим підв’язаним хвостом стояв уже запряжений у воза за ворітьми (Донч., VI, 1957, 308); Гелготіли й били підв’язаними крилами відгодовані гусаки, кури, качки (Мик., II, 1957, 336).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 412.