ПІДВИВА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., ПІДВИ́ТИ, и́ю, и́єш, док.
1. Супроводжувати виттям які-небудь звуки (про собак, вовків та деяких інших тварин). Анюта мугикала пісню, пес підвивав (Донч., II, 1956, 111); Дзвоник раптом заходиться голосним дзявкотінням, а Полкан та Пірат нетерпляче підвивають йому (Коз., Сальвія, 1959, 87); * Образно. Вчувши «гав!» з-за океану, Враз підвиє зграї тій В мікрофон із Ватікану Служка Сама — папа Пій (С. Ол., Гумор.., 1951, 61); // перен., зневажл. Говорити, підтримуючи або повторюючи чиюсь думку; вторувати, підтакувати. — Шинкар! Лихвар у каптурі! — волав Балика.. — Живолупе нещасний! — підвивав Онисим Ходкевич (Тулуб, Людолови, II, 1957, 140).
2. тільки недок. Злегка або час від часу вити (див. ви́ти1). Собаки після похмурих осінніх дощів пооживали і тепер бряжчали цепами та від нудьги підвивали до місяця (Руд., Остання шабля, 1959, 41).
ПІДВИВА́ТИ2, а́ю, а́єш, недок., ПІДВИ́ТИ, підів’ю́, підів’є́ш, док., рідко. Вити (див. ви́ти2) додатково, ще трохи.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 404.