ПІДГА́ВКУВАТИ, ує, недок. Супроводжувати гавканням які-небудь звуки (про собаку, лисицю та деяких інших тварин). Свиридон стогнав частіше, голосніше, і серце Мушки [собаки] стискалося од болю, вона жалісно підгавкувала (Ю. Янов., Мир, 1956, 252); * Образно. Бубоніли важкі кулемети: «бу-бу-бу», їм дружно підгавкували автомати: «гав-тяв-тяв» (Загреб., Шепіт, 1956, 81).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 412.