ПІДГВИ́НЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПІДГВИНТИ́ТИ, нчу́, нти́ш, док., перех. Загвинчувати додатково, ще трохи. * Образно. [Майстер:] Книш, підгвинти гайку і покріпись. Дивись на мене: я вже старий чорт, а не здихаю (Мик., І, 1957, 31); // перен., розм. Збуджуючи кого-небудь, настроювати, підбурювати на якісь дії, вчинки і т. ін. Іронічна посмішка освітила йому геть усе обличчя, підгвинтила діда на невеличку одвертість (Епік, Тв., 1958, 558).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 413.