ПІДГО́ЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до підголи́ти. Хлопець гарний, русявий, чисто підголений (Кв.-Осн., II, 1956, 27); Гоноровито збивши волосся, підголене на скронях і на потилиці, по-молодецькому скинув [Бжеський] бекешу на руки челядникам і жваво піднявся на другий поверх (Тулуб, Людолови, І, 1957, 7).
2. у знач. прикм. Підправлений голінням. Стежкою йшов Семен Караташ. Він тільки що підголився шматком старої коси, і підголена борода біліла проти запеченого лиця (Коцюб., І, 1955, 40); Сам [господар] підголений, благенька свитина новим поясом підперезана, чоботи вилискують дьогтем — молодець, хоч куди (Вас., І, 1959, 300).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 415.