ПІДГОЛО́СНИК, а, ч., розм. Те саме, що підголо́сок.
Підголосниками заливалися верхні ноти Тасьчиного баяна (Кундзич, Пов. і нов., 1938, 100); — Заспівайте! Заспівайте! Кажуть, що ви добре вмієте тягнути. Може, підголосником будете в нас (Речм., Весн. грози, 1961, 126).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 416.