ПІДГОРТА́ТИ, а́ю, а́єш і розм. ПІДГО́РТУВАТИ, ую, уєш, недок., ПІДГОРНУ́ТИ, горну́, го́рнеш, док., перех.
1. Горнучи (у 1 знач.), збирати що-небудь сипуче докупи. Твердохліб підвівся і, підгорнувши рукою землю, запросив Теодосія сідати (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 330); * Образно. Весна березневі сніжки підгорта (Мал., Полудень.., 1960, 117); // Підбирати, поправляти що-небудь (звичайно волосся). Очі гострі, хижі, недобрі, усе їх мружив і уси підгортав (Вовчок, VI, 1956, 301); Шаблій присів, підгорнув на голові волосся, поправив кепку (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 116).
2. під кого — що. Горнучи, гребучи, соваючи і т. ін., поміщати, пересувати під кого-, що-небудь, до когось, чогось. Проти мене сиділа якась товстуля.. Вона смикала та підгортувала під себе свою сукню (Н.-Лев., II, 1956, 390); Танки рвали гусеницями землю, підгортали під себе (Гончар, II, 1954, 193); — Пекли в полі картоплю, а я сів ненароком на жарину.. Підгорнув мені хтось ту жарину, а штани й прогоріли (Збан., Малин. дзвін, 1958, 167).
3. Придавлювати собою кого-, що-небудь, навалившись; підминати (у 1 знач.). Відчувши несхибну руку свого вершника, кінь став гопки, високо зметнувши передніми ногами, а потім, мов гумовий, стрибнув наперед, підгорнувши під себе отетерілих ворогів (Добр., Очак. розмир, 1965, 233); // Гнути, згинати в суглобах, підкладаючи під кого-, що-небудь (про частини тіла); підгинати. Навколо юрти Жумабая вже сідали, підгортаючи під себе ноги, всі жителі аулу (Десняк, Десну.., 1949, 326); Підгорнувши невеличке Рученя під біле личко, У колисці, бачу я, Спить в палу́ мале хлоп’я (Щог., Поезії, 1958, 191); Один олень підгорнув ноги й ліг (Трубл., І, 1955, 199); // перен., рідко. Силою підкоряти кого-небудь, заволодівати чимсь. Американці [у 1919 році] підгортали під себе Прибалтику і зазіхали на Карпати (Смолич, Світанок.., 1953, 10); — Це багацьке товариство. Воно хоче підгорнути під себе громаду, а я того не хочу (Гр., II, 1963, 338).
◊ Підгорта́ти (підгорну́ти) під чо́біт (чобіто́к) кого — ставити у повну залежність, підлеглість. — Оце сердешний Охрім ускочив! Так, виходе, вона [Тодоська] його добре під чобіток підгорнула? — озвалася пані (Дн. Чайка, Тв., 1960, 79); Підгорта́ти (підгорну́ти) хвоста́: а) втрачати гордовитість (у 3 знач.), самовпевненість. Почував себе [Гнида] не зовсім добре, винувато підгортав хвоста й віддано лащився до Онохрія Литки (Епік, Тв., 1958, 126); б) вгамовувати свій запал, затятість і т. ін.; утихомирюватися. [Передерій:] Зна [Стрижаченко], що як припрете його з одного боку однією статією, з другого — другою, а третьою — прямо в зуби: а понюхай, мов, чим пахне?..То як не крути, як не верти, а хвіст підгорни під себе та й дери мовчака! (Мирний, V, 1955, 123); [Пріська:] Ви плюньте йому межи очі, чого він чіпляється? [Марина:] О, у мене недовго! Такого дам одкоша, що зараз хвоста підгорне (К.-Карий, І, 1960, 424).
4. Робити що-небудь коротшим, загинаючи кінець, частину під що-небудь, всередину чогось. О. Хведор скинув чоботи, підгорнув поли, взяв графин і, тихесенько закрадаючись, як кіт до миші, пішов у другу темну кімнату точити горілку з барильця (Н.-Лев., І, 1956, 123); Жінка поставила стільчик на чистому помості, підгорнула під колінами халата разом із спідницею й сіла, потираючи й розминаючи закляклі пальці натруджених рук (Оров., Зел. повінь, 1961, 48).
5. Доглядаючи за рослинами, нагортати, нагрібати розпушену землю до основи стебел. Ще в будень, коли Емене́, не покладаючи рук, садить тютюн, підгортає виноград, поливає городину або порається коло набілу, вона не почуває нуди, але в свято.. дівчина не знає, що з собою чинити (Коцюб., І, 1955, 285); Фелікс з тіткою Сашею їздив трамваєм за місто сапати й підгортати картоплю (Ю. Янов., II, 1954, 33); — Ти ще не вариш вечері, газдине? — сказав [Лукин] лагідно й сів на лавиці. — Запізнилася я, бо хотіла.. бульби підгорнути (Кобр., Вибр., 1954, 194); На початку липня рослини [кукурудзи] підгорнули кінним розпушувачем на 12-13 сантиметрів з ручним оправлянням рослин у гніздах (Колг. Укр., 5, 1958, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 416.