ПІДДУ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПІДДУРИ́ТИ, урю́, у́риш, док., перех., розм. Те саме, що обма́нювати. Ті були там.. — Піддурювали що дівок, Що в вікна дрались по драбинці (Котл., І, 1952, 137); — Як ти міряєш [город]? Піддури кого дурнішого, а не мене, — крикнула Кайдашиха (Н.-Лев., II, 1956, 356); — Будемо битись, тим часом оточать кругом вас жовніри. Ось вже біжать вони, глянь ось у той бік!.. — Сам ти й дивися туди, а мене не піддуриш; обманом тут ти не візьмеш… (Тич., І, 1957, 270).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 425.