ПІДКОМІРЕ́ЦЬ, рця́, ч. Білий комірець, який визирає з-під коміра (звичайно у військовій, шкільній формі). Голився [Вогневик] щоденно, щоденно міняв підкомірець у випрасуваній коверкотовій, військового покрою, сорочці (Збан., Малин. дзвін, 1958, 157); Я дивився на Сашу, на його міцну, рожеву шию, туго охвачену білим кантом підкомірця (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 438.