ПІДКО́ЧЕНИЙ1, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до підкоти́ти1. Йому треба було зіп’ятись на щось, але поруч була лише діжа, підкочена Флегонтом, і він став на весільну діжу (Смолич, Мир.., 1958, 56).
ПІДКО́ЧЕНИЙ2 див. підка́чаний1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 441.