ПІДКУ́РЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до підкури́ти. Семен відчував, як приємно гріла його перекинута в нутро раніше склянка горілки; ..і в горілчаній парі, як підкурені оси, закружляли туманні, плутані думки (Сміл., Зустрічі, 1936, 35); * Образно. — Коли набереться в мене сто тисяч добірного війська, підкуреного порохом і загартованого в боях, з доброю зброєю та арматою, — тоді заговорю я по-іншому (Тулуб, Людолови, І, 1957, 439).
2. у знач. прикм. Який набув жовтуватого відтінку від підкурювання (перев. про вуса). Дмитро Федорович, накручуючи підкурені непокірні вуса, ставив собі десятки різних запитань.., щоб розгадати таємницю зникнення Марусі (Логв., Літа.., 1960, 205).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 445.