ПІДЛАБУ́ЗНИК, а, ч. Той, хто підлабузнюється до кого-небудь. З якоюсь жорстокою холодністю бідака приймав ті подарунки як належну платню за труд, не звертаючи жодної уваги на удавану щирість підлабузників (Кол., Терен.., 1959, 29); Одним з найголовніших негативних образів [«Таврії» Гончара] є образ Савки Гаркуші. Нахабний у поводженні з наймитами, боягуз, підлабузник перед панами (Іст. укр. літ., II, 1956, 655).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 446.