ПІДЛЕ́СЛИВИЙ, а, е. Схильний підлещуватися до кого-небудь. Юрко був розумний, хитрий та підлесливий (Н.-Лев., III, 1956, 288); Письменник [І. Нечуй-Левицький] показує тут згубний вплив, що його справила на селянку панська психологія: Кайдашиха чванлива, підлеслива, жорстока у поводженні з біднішими за неї (Рад. літ-во, 5, 1963, 110); // Який містить у собі лестощі, виражає улесливість (про погляд, ставлення, вислів і т. ін.). Пріор, хоч і не зводив з патера Гаудентія свого пильного погляду, не слухав уже його підлесливої, трохи во́давої [водявої] і одностайної бесіди (Фр., II, 1950, 170); Гордіюк розумів лиш одну форму відносин: низький уклін, підлесливу ухмилку і виконання всіх, найдурніших навіть, велінь (Хотк., II, 1966, 55); // у знач. ім. підле́сливий, вого, ч. Людина, схильна до лестощів. Бережись підлесливого, як потайного собаки! (Укр.. присл.., 1955, 159).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 448.