ПІ́ДЛІСТЬ, лості, ж.
1. Властивість за знач. пі́длий. Я й бачив горе скорше, ніж провину, Зрів слабість там, де другі підлість зрять (Фр., XIII, 1954, 177); Гоголь боровся — свідомо і невтомно — з людською пошлістю і підлістю, з моральними вадами людини (Рильський, III, 1955, 218); [Дрейсегір:] Чи ти не здуріла? Заступатись за нього, коли він боронить таку бридоту, таку підлість, як оця гидка пісня? (Л. Укр., IV, 1954, 236).
2. Підлий вчинок. — Доки він у мене в печінках сидітиме?! — кричав Йонька, і по його писклявому, аж повискуючому, голосу було видно, що сварка йде вже давно і що вона досягла вже тієї вершини, коли старий був здатний на всяку підлість (Тют., Вир, 1964, 255).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 450.