ПІДМОКА́ТИ, а́є, недок., ПІДМО́КНУТИ, не, док. Набиратися, просякати вологою, місцями намокати. Між потоком і дорогою земля підмокала. Ми ходили поміж кущами і вільхами, шукаючи якогось місточка чи кладки (Томч., Готель.., 1960, 15); — Ось тобі перша новина — в’язка книжок, Олексій Федотович передав персонально. Трошечки підмокли… (Речм., Весн. грози, 1961, 83); // у сполуч. із сл. очі, перен. Наповнюватися, наливатися сльозами. [Забрамський:] Здрастуйте, Зоя. Чого це ви така розстроєна? Що з вами? І очі нібито підмокли (Коч., II, 1956, 143).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 458.