ПІДМУ́РОК, рка, ч.
1. буд. Основа будови, споруди, зроблена з каменю, цегли, бетону і т. ін.; фундамент, підвалини. Був [дім] гарний. Лежав у городі, обведений стрункою залізною огородою, на невисокім підмурку (Коб., III, 1956, 276); На червоному підмурку виросла біленька школа (Панч, На калин. мості, 1965, 29); В обійсті.. на цегляному підмурку встановлено було вже велетенського казана (Бурл., О. Вересай, 1959, 70).
2. перен. Те, що становить основу або початок чого-небудь. — Яка радість жити і бути свідомим того, що ти один з когорти сміливців, які завалюють старий світ неправди і.. закладають першу цеглину в підмурок майбутнього… (Кол., Терен.., 1959, 228); Мільйони рук, скованих єдиною волею класу, творять підмурки соціалізму… (Кир., Вибр., 1960, 279).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 460.