ПІДПА́ЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до підпали́ти. Підпалена необачною рукою, закурилася трава (Гр., І, 1963, 526); Горіло передмістя, підпалене запалювальними бомбами, що ними ворог обстрілював мирні житла (Кочура, Зол. грамота, 1960, 151); * Образно. Підпалені сонцем хмарини, звичайна вечірня заграва, нагадували відблиск недавніх пожарів (Жур., Вечір.., 1958, 277); // підпа́лено, безос. присудк. сл. Стоптала подвір’я із садом люциперів [фашистів] чорних навала. Онуку забито у житі. Снарядом підпалено дім (Мал., Запов. джерело, 1959, 112).
2. у знач. прикм. Який трохи підгорів (про хліб, страву і т. ін.). Він чує, як Орися торохтить у хатині кочергами, звідти пахне підпаленим свіжо випеченим хлібом (Тют., Вир, 1964, 283); // Пошкоджений вогнем; обгорілий. — Підходжу до електропечі, дивлюся, склепіння підпалене, місцями вже навіть сосульки висять (Собко, Біле полум’я, 1952, 33).
3. у знач. прикм., розм. Зморений або розпалений швидкою їздою (про коня). *У порівн. [Мартин:] Чого ти так засапався? Сопеш, як підпалений кінь (К.-Карий, І, 1960, 347).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 479.