ПІДПИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПІДПИ́ТИ, підіп’ю́, підіп’є́ш, док., розм.
1. тільки док., неперех. П’яніти від випивки. — Сидоре, я до тебе маю діло, — каже Чіпка, коли вже трохи підпили (Мирний, II, 1954, 239).
2. тільки недок., перех. Пити, попивати спиртне потроху, час від часу. Івась Коновченко по базару походжає, Солодкий мед-пиво підпиває (Укр.. думи.., 1955, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 481.