ПІДПОРЯДКО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ПІДПОРЯДКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех., кому, чому.
1. Ставити у залежність від кого-, чого-небудь. Зробивши композиційним центром роману історію сільського юнака Юрка Крука, П. Козланюк підпорядковує ідейному задумові усі елементи сюжетного розвитку (Рад. літ-во, 3, 1957, 17); Буржуазія підпорядкувала село пануванню міста (Комун. маніф., 1947, 18); // Примушувати діяти відповідно до чого-небудь, у залежності від чогось. Він умів усе підпорядковувати одній меті (Трип., Дорога.., 1944, 22); Партія всіляко дбає про те, щоб підпорядкувати діяльність науково-дослідних закладів потребам практики (Ком. Укр., 3, 1962, 6).
2. Передавати у чиє-небудь відання, під чиєсь керівництво, начало. Буржуазія і Лютер вже відмовлялись від старих планів реформації і були готові підпорядкувати церкву князям (Іст. середніх віків, 1955, 161).
3. грам. Ставити у синтаксичну залежність, приєднувати способом підпорядкованості.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 485.